Воєнні злочини проти довкілля та екоцид: як російське вторгнення впливає на природу України

Повномасштабне вторгнення РФ завдало Україні колосальних збитків: лише за попередніми підрахунками ця сума становить понад 2 млрд грн. Згідно зі звітами Київської школи економіки та Zoї Environment Network, майже 31% території країни під загрозою екологічного знищення. Понад 20 тисяч км² української землі знищено війною майже повністю, а на розмінування країни знадобиться щонайменше сотні років.

Ми поговорили з експертами про наслідки війни, екоцид та злочини проти довкілля, які стали невід'ємною частиною воєнних звірств армії РФ в Україні.

Екоцид і злочин проти довкілля: два поняття однієї війни

Екоцид та воєнні злочини проти довкілля — це поняття, що стосуються впливу дій на навколишнє середовище. Воєнні злочини визнаються як порушення міжнародного права й підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Натомість екоцид — ширший термін, що описує масштабне знищення природи. Історії відомі приклади наймасштабнішого екоциду.

Під час Першої та Другої світових війн людство стикнулося з різноманітними злочинами проти довкілля, які вивели екоцид на новий жахливий рівень. Це були неабиякі події, від хімічних атак німецьких військ поблизу містечка Іпр у 1915 році до підриву греблі Дніпровської електростанції у 1941 році радянською владою, щоби зупинити наступ німецьких військ. У 1986 році на Чорнобильській атомній електростанції стався вибух, в результаті якого в атмосферу були викинуті токсичні радіоактивні речовини – навіть більше, ніж при атомних бомбардуваннях Хіросими. Ця аварія призвела до утворення радіоактивної хмари, яка поширилася Європою.

Однак початок війни Росії проти України 24 лютого 2022 року створив нову реальність. Щодня росіяни скоюють злочини проти українського довкілля та людей. У більшості випадків це умисне знищення українських природних ресурсів, екосистем та промислово-інфраструктурних об'єктів, що призводить до широкого забруднення природи. Відсутність однозначного міжнародного статусу для екоциду породжує обговорення його як можливого міжнародного злочину. Воєнні злочини є порушенням міжнародного права під час війни, тоді як екоцид класифікується як заподіяння масштабної шкоди навколишньому середовищу незалежно від контексту війни.

Третина українських лісів постраждала від війни: на відновлення підуть століття

Українські екосистеми (ставки, луги, поля) та тварини також стали жертвами воєнної агресії та окупації: знищення лісів, забруднення ґрунтів, річок і озер, а також вимирання видів тварин стають все поширенішими.

«Росія відкрито використовує тактику випаленої землі на нашій території», – наголошує Олексій Василюк, український еколог та співзасновник Української природоохоронної групи.

За даними міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Руслана Стрільця, станом на 13 вересня 2023 постраждало понад 3 мільйони гектарів лісу. Це третина всіх українських лісів.

«Лише на території Чорнобильського біосферного заповідника, згоріло щонайменше 24 тис. га лісу», – розповідає Олексій Василюк. Еколог додає, що пожежі на території заповідника «Асканія Нова» вдалося ідентифікувати саме за допомогою супутникових знімків, адже вони могли визначити дату і площу кожної пожежі, проте все ще не знають скільки і яких тварин та рослин загинуло.

Руйнування рослинності, особливо важливої для збереження ґрунту та екологічної рівноваги, стало одним із наслідків війни.

Стільки століть витратить природа на відновлення знищених дерев, кущів та рослин — достеменно невідомо. Озера та річки, забруднені під час бойових дій, довго будуть повертатися до природного балансу. Тварини також страждають від змін у фауні, а загибель природних заповідників та біо резерватів лише посилює цю проблему.

«На сьогодні, все, що Україна напрацювала та зберегла протягом років незалежності в межах мережі Emerald — більшість зруйновано або сильно постраждало, особливо на території Східної, Південної України. Наприклад, Нижньодніпровський національний природний парк, регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса” та Національний парк “Білобережжя Святослава” та інші дуже постраждали», – підсумував Руслан Гаврилюк.

Екологічний вплив війни на повітря

Знищення й атаки на нафтобази, нафтопереробні заводи та іншу інфраструктуру, пов'язану з нафтопродуктами, у воєнний період надзвичайно небезпечні для довкілля. Еколог Олексій Василюк переконаний, що наразі складно підрахувати рівень забруднення повітря або ґрунту оскільки ми не маємо первинних показників і не знаємо, що саме вибухнуло на цій території. Цілком ймовірно, що вже на наступний день ця хмара забрудненого повітря була в іншій країні, а дощ швидко змінив склад ґрунту.

Руйнування нафтової інфраструктури спричинило вилив нафти та нафтопродуктів у природне середовище. Це може призвести до серйозного забруднення ґрунту, водних ресурсів та повітря, що шкодить флорі та фауні, а також може мати довгострокові наслідки для екосистем. Пожежі та вибухи, пов'язані з нафтопродуктами, можуть становити значну загрозу для здоров'я людей через викиди великої кількості шкідливих речовин у повітря. Вони можуть бути небезпечними для дихання та спричинити хвороби та отруєння. За словами Василюка, одними з наймасштабніших були перші пів року вторгнення: тоді РФ вела цілеспрямовані точкові атаки на нафтобази — багато об’єктів були просто зруйновані ракетами, точність влучання яких до 1 м.

Важливо пам’ятати, що ці забруднення не мають кордонів і швидко розповсюджуються далеко за межі України.

Вплив на населення: хронічні захворювання та найбільший ліс степу

Забруднення ґрунтів, води та повітря також створює серйозні загрози для здоров'я населення. Небезпечні хімічні речовини можуть потрапити в харчовий ланцюг через забруднені ґрунти та воду, що призводить до інтоксикації та хвороб.

Прикладом став свідомий підрив дамби Каховської гідроелектростанції (ГЕС) – катастрофічна подія, яка спричинила серйозні наслідки для України та екології регіону. Російські окупанти вчинили цей акт тероризму, який привів до можливо, найбільшої техногенної катастрофи в Європі за останні десятиліття. Знищення дамби призвело до масштабного неконтрольованого виливання води з Каховського водосховища.

«Це наслідки не тільки для України, але й Болгарії, Румунії, Туреччини, Грузії та інших наших сусідів по Чорноморському басейну», — наголосив дослідник Руслан Гаврилюк.

Затоплені території не просто зазнали забруднення води та знищення рослинності і тваринного світу, це коштувало життя українцям. В зоні затоплення опинились 80 населених пунктів, включаючи Херсон. Десятки тисяч людей залишилися заручниками повені, і місцевих мешканців доводилося евакуювати із затоплених ділянок Херсонщини. За словами Руслана Гаврилюка, це приклад не лише екоциду. Можна назвати це проявом геноциду, адже українців на ТоТ лівобережної частини не попередили, тож вони не мали змоги врятуватися від штучного паводка, організованого росіянами.

Каховське водосховище відігравало важливу роль у забезпеченні питною водою для південних областей України, включаючи тимчасово окупований Крим. Після підриву дамби виник дефіцит питної води, що мало серйозні наслідки для населення. Як підкреслив Гаврилюк, російський агресор не звертає увагу на людські життя і тим паче на питання довкілля.

За результатами проведеного дослідження питної води Миколаївської області, фахівці Національного екологічного центру України (НЕЦУ) виявтлт невідповідність показників якості питної води санітарно-епідеміологічним вимогам, що є основною причиною підвищення захворюваності серед населення. Якщо постійно вживати таку воду, у населення можуть з'явитися хронічні захворювання та погіршитись перебіг хвороб наявних, а в результаті зменшити якість та тривалість життя.

«Невідповідність цих показників встановленим вимогам потенційно може бути наслідками ведення активних бойових дій на прилеглих територіях», – пояснює Руслан Гаврилюк.

Після підриву Каховської ГЕС виникає загроза для тимчасово окупованої Запорізької атомної електростанції, оскільки вона використовує воду з Каховського водосховища для охолодження ядерних реакторів.

«Не дивлячись на осушення самого водосховища, природа починає відроджуватися на цій території. Щоправда, зараз ми спостерігаємо там 3-метрові верби замість звичної екосистеми. Тобто колишнє Каховське водосховище за три місяці стало найбільшим лісом степової зони України», – прокоментував Олексій Василюк.

Що далі: притягнення до відповідальності та репарації

Притягнути до відповідальності винних – важливе завдання, яке вимагає спільних зусиль та співпраці на міжнародному рівні.

Олексій Василюк підкреслив, що ті дані, які наразі збираються українськими вченими, є неоціненними в майбутньому, адже безпосередньо продемонструють зміни, що відбулися на тій чи іншій місцевості в результаті війни. Проте зараз, на його думку, ми можемо оцінювати збитки якісно, але не кількісно.

У НЕЦУ ж зазначили, що вивчали досвід Кувейту 1991 року: відповідно до рішення спеціально створеної компенсаційної комісії ООН – сума заявленої компенсації була значно меншою, ніж вимагав Кувейт. У 1991 році в Перській затоці відбувся один із наймасштабніших злочинів проти довкілля, який стався під час війни між Іраком та Кувейтом. Іракські війська підірвали нафтові свердловини Кувейту, спричинивши пожежі, що тривали 8 місяців. Кожен день у повітря викидалася величезна кількість диму, сажі, діоксиду сірки та вуглекислого газу, що спричинило чорні дощі в радіусі тисяч кілометрів. Ці наслідки стали причиною серйозних захворювань людей та зниження продуктивності сільськогосподарських угідь.

У результаті цієї трагедії, у Перській затоці утворилася нафтова пляма площею 10 тисяч км², що призвело до масової загибелі тварин. Це стало важливим історичним прикладом застосування покарання за злочини проти довкілля. На початку 1991 року ООН створила Компенсаційну комісію для вирішення претензій Кувейту щодо компенсації за завдані збитки та втрати.

«У випадку України також має бути створена спеціальна структура. І нам варто переходити вже до збирання повної доказової бази. Україна повинна звернутися до міжнародних партнерів та організацій із проханням надати допомогу в зборі, аналізі та верифікації даних щодо екоциду та злочинів проти довкілля. Ця допомога може включати експертну, технічну, фінансову та організаційну підтримку», – каже Олексій Василюк.

Він переконаний, що перш за все варто звернутися до міжнародної методології. Якщо Україна не почне збирати докази для міжнародних судів за визначеною методологією – ризикує лишитися без репарацій. Також важливо ретельно дослідити дані, представлені Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України та визначити масштаби збитків. Це слугуватиме дороговказом для компенсацій.

Попри все, наразі відкритим залишається використання міжнародних механізмів верифікації для підтвердження фактів екоциду та визначення збитків для відшкодування через судову систему.

Отже, поки війна триває – повністю оцінити шкоду, завдану довкіллю, неможливо. Втім, майбутнє України вимагає відновлення екологічної стабільності та забезпечення екологічної безпеки. Це величезний виклик, і разом з тим, можливість для міжнародної спільноти виявити солідарність та підтримку України та притягнути до відповідальності РФ за вчинені злочини проти довкілля та здоров'я людей.

Війна в Україні має систематичний вплив на навколишнє середовище, але спільними зусиллями ми можемо відновити природу та повернути безпеку для всіх громадян.