Історія Петра Нещадима з Мощуна
АВТОР:
Петрові Нещадиму 62 роки, в Мощуні Київської області він з родиною мешкав протягом останніх 15 років. Нині ж чоловік переїхав на Черкащину, оскільки його будинок було повністю зруйновано під час бойових дій.
24 лютого Петро завершував свою зміну на роботі й не сильно вірив, що почнеться така жорстока й масштабна війна. Та коли над його будинком у Мощуні пролетіло 28 російських гелікоптерів, йому стало по-справжньому страшно. Петро бачив, як ці гелікоптери кружляли над Гостомельським аеродромом і стріляли. За словами Петра Нещадима, який сам колись служив у авіації, літали вони дуже низько, приблизно на відстані метра від верхівок дерев.
Також Петро бачив, як російські військові висадили в Гостомелі десант. Це тривало близько 20 хвилин, після чого почалась перестрілка. Згодом вертольоти полетіли геть.
У наступні дні почались активні обстріли. Донька та онуки Петра евакуювалися одразу ж, а він з дружиною залишався в Мощуні до 6 березня. Одного дня в будинок Петра влучив ворожий снаряд, усе палало й було посічене уламками. Тоді чоловік зміг самотужки загасити пожежу. Але коли він вже виїхав з Мощуна, його дім було знищено.
Спочатку у Мощуні залишалося багато людей. Місцеві мешканці сподівалися, що все це ненадовго. Однак коли українські військові нагнали в село багато техніки та попросили жителів евакуюватися, більшість так і зробила.
Петро Нещадим розповідає, що через російське вторгнення він залишився без майна: “В евакуацію я поїхав у одних штанах, чоботах, куртці та з документами”. Усе, що залишалось в чоловіка в Мощуні, було розграбовано або знищено внаслідок обстрілів.
“У моєму будинку вхідні двері були вирубані сокирою, у сусіда замок простріляний, ще в одних сусідів вкрали весь одяг, забрали жіноче взуття та все, що можна. Всі будинки були зламані,” — говорить Петро про мародерство російських військових.
Та все ж для чоловіка головне, що він та його рідні живі. Петро знає, що матір його сусіда була дуже сильно поранена в голову та шию. Через це вона наклала на себе руки, повісилася. Також Петрові розповіли чимало історій про загиблих та зниклих безвісти жителів Мощуна.
Зараз Петро Нещадим чекає на швидше закінчення війни. Оскільки за фахом він будівельник, після перемоги України планує побудувати новий дім. Попри те, що він та його дружина немолоді й не мають високих заробітків, чоловік не втрачає надії на краще і вірить, що зможе розпочати все з нуля.
Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.
These pictures are created by artificial intelligence. They are NOT real. They are illustrations of the stories we tell. Most of these stories could not have been fixed by the camera. At the same time, there is documentary work by hundreds of Ukrainian and international photographers who produce real, and so much painful, documentation of this war. Check photographs by Oleksandr Glyadelov, Maksym Dondiuk, Mstyslav Chernov and Yevhen Malolietka, Andriy Dubchak, Yulia Kochetova, and many others.