ДОДОМУ: ХТО І ЯК ПОВЕРТАЄ ДЕПОРТОВАНИХ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ З РОСІЇ

Воєнний злочин чи геноцид?

Доля українських дітей, незаконно вивезених російськими окупантами, продовжує хвилювати українське суспільство та міжнародну спільноту. Гучною подією став ордер на арешт Володимира Путіна та його Уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової, виданий Міжнародним кримінальним судом (МКС) у березні 2023 року. Як повідомляє Харківська правозахисна група, справа кваліфікується за статтями Римського статуту 8(2)(a)(vii) «незаконна депортація або переміщення чи незаконне позбавлення волі» та 8(2)(b)(viii) «переміщення, прямо чи опосередковано, окупаційною державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію чи депортація або переміщення всього або частини населення окупованої території у межах чи за межі цієї території». Тобто депортація українських дітей вважається воєнним злочином Росії.

Втім, дехто вбачає у цьому не просто воєнний злочин. 26 грудня 2023 року Харківська правозахисна група представила громадськості своє подання до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, де обґрунтувала, що дії РФ є геноцидом. Це не перше подання до МКС з цього приводу, проте попередні радше інформували МКС про ситуацію з дітьми, залишаючи питання кваліфікації на його розсуд. Юрист ХПГ Микола Комаровський відзначає, що геноцид є складною категорією для доведення. Раніше, за його словами, жоден акт примусового вилучення дітей не був кваліфікований як геноцид.

Процес депортації: як це відбувається

Зазвичай окупанти змушували опікунів давати дозвіл на тимчасове вивезення дітей у дитячі табори, де потім вони залишались на невизначений термін. В найгіршій альтернативі дітей могли б забрати примусово і відправити не у табори, а в інтернати. У переважної більшості цих дітей є батьки чи інші родичі в Україні. Якщо діти виховувались у сиротинцях, їхнім законним представником є держава в особі директора закладу. Росіяни називають таке переміщення «евакуацією» та «порятунком дітей». Проте історії конкретних родин свідчать, що Росія аж ніяк не збиралася повертати неповнолітніх, навпаки – перешкоджаючи возз’єднанню родин. Росіяни намагалися перевиховати дітей у російському патріотичному дусі та переконати, що на них в Україні ніхто не чекає.

У грудні 2023 року омбудсман Дмитро Лубінець повідомив, що Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини верифікував депортацію 19 546 українських дітей. Реальна цифра може бути значно вищою, бо Росія не надає українській стороні жодної інформації, і верифікація відбувається дуже складно. За даними посадовця, щонайменше 380 дітей передали під так звану тимчасову опіку, що він розглядає як всиновлення. Станом на грудень 2023 року вдалося повернути лише 522 дитини. Цей процес є вельми складним. До нього активно залучені громадські організації – про дві з яких йдеться нижче.

Українська мережа за права дитини: підготовка опікунів, 600 євро за повернення та міжнародна коаліція

Дар’я Касьянова працює з дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування, вже понад 10 років. У 2014 році вона сама була змушена полишити рідний Донецьк через російську агресію. Зараз Дар’я – програмна директорка благодійної організації «СОС Дитячі Містечка Україна». Організація, разом із 32-ма іншими, входить в Українську мережу за права дитини (УМПД), де Дар’я також є головою правління, і представляє це об’єднання в Координаційному штабі з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану при Кабінеті міністрів України. У травні 2023 року УМПД запустила проєкт «ШЛЯХ ДОДОМУ» у партнерстві з міжнародною гуманітарною організацією Save the Children in Ukraine.

Дар’я каже, що простих випадків повернення немає. Кожне – індивідуальна історія, яка вимагає чималих зусиль і може зірватися будь-якої миті. Коли батьки чи опікуни (іншими словами – законні представники дитини) звертаються до організації, та починає шукати дані про місце перебування дитини та готувати заявників до виїзду.

Однією з найпоширеніших проблем є те, що люди не мають фінансів, щоби здійснити довгу подорож через європейські країни у Росію. Багато з цих них перебували в окупації чи вимушено покинули прифронтові території, втративши все своє майно. Тому всі витрати до старту проєкту «ШЛЯХ ДОДОМУ» брала на себе «СОС Дитячі Містечка Україна».

«В середньому бюджет одного повернення складає близько 600 євро, проте це залежить від випадку. Окрім фінансових викликів, є також бюрократичні, подолати які допомагають державні органи», – каже Дар’я.

Після перших успіхів з Дар’єю сконтактувала міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук і запропонувала допомогу. Йшлося передусім про пришвидшене виготовлення закордонних паспортів чи інших необхідних документів, на що «СОС Дитячі Містечка Україна» вплинути не могли. На прифронтових територіях державні органи працювали у вкрай складних умовах, тому пришвидшене надання адміністративних послуг дозволило не чекати на папери місяцями. Партнерська нотаріальна контора у Києві безплатно засвідчувала документи та їхній переклад на російську мову.

Наступний етап – прорахування складної логістики через Білорусь чи країни Балтії. Законних представників ретельно готують до поїздки і під час всього маршруту тримають з ними контакт.

«СОС Дитячі Містечка Україна» взялися за це питання майже з самого початку повномасштабного вторгнення. У жовтні 2022 року їм вдалося повернути додому групу з 37 дітей, яких вивезли до Росії під час окупації Вовчанського району на Харківщині. Проте такі масштаби операції стали причиною багатогодинних допитів батьків та опікунів російськими спеціальними органами, тому організація вирішила далі працювати з кожним випадком індивідуально.

Перед поїздкою по дитину опікун вимушений звернутися до офіційної структури Уповноваженої при президентові РФ з прав дитини Львової-Бєлової, щоби справа була результативною. Були випадки, коли люди їхали без звернень, проте їм часто відмовляли у поверненні дитини. Втім навіть попереднє погодження документів не означає, що все пройде безпроблемно. Дар’я описує випадок 14-річного хлопця, якого віддали сестрі, проте на кордоні Росії та України виявилось, що підлітку вже виготовили російський паспорт, про що хлопець навіть не знав, і російські митники відмовились пропускати сім’ю з українськими документами. Довелось виготовляти нові, згідно з російським законодавством. Росіяни масово нав’язують своє громадянство українським підліткам після указу Володимира Путіна, виданого у травні 2022 року, тож така ситуація не є поодинокою. Взагалі, за словами Дар’ї, росіяни можуть причепитися до будь-якої дрібниці. Наприклад, одного разу їм не сподобалось татуювання у жінки на спині. Її просто депортували, і тепер вона не може забрати дитину.

Трапляються випадки, коли батьки дитини загинули, і до організації звертаються колишні сусіди або й депортовані діти персонально.

Після повернення «СОС Дитячі Містечка Україна» продовжують супроводжувати дітей з огляду на їхні потреби. Чимало повернених потребують психологічної допомоги. Вони також мають проблеми з навчанням, бо пропустили багато матеріалу, тому для них наймають репетиторів. Допомагають і з базовими речами, такими як одяг та взуття. Особливо вразливими є діти, в яких немає батьків та інших родичів, які б могли про них подбати.

До початку проєкту «ШЛЯХ ДОДОМУ», «СОС Дитячі Містечка Україна» разом з Мінреінтеграції повернули 84 дитини. Допомогти організації можна за посиланням.

У 2023 році дітей додому повертала «Українська мережа за права дитини» у співпраці з Мінреінтеграції за підтримки Міжнародної гуманітарної організації Save the Children in Ukraine та доброчинців з усього світу – в межах проєктів «ШЛЯХ ДОДОМУ» і «ДІТИ UA: МІСІЯ – ПОВЕРНЕННЯ».

Станом на 12 січня 2024 року спільними зусиллями вдалося повернути/возз’єднати із сім’ями 143 дитини.

Save Ukraine: 223 дитини, стеження ФСБ та сюжети пропагандистів

Благодійну організацію Save Ukraine очолює Микола Кулеба, колишній Уповноважений Президента України з прав дитини (2014-2021). Організація працює у схожий спосіб: розробляє логістику, допомагає з документами та фінансами для поїздки у Росію й дистанційно супроводжує законних представників дитини під час подорожі.

Тривалий час співробітники Save Ukraine намагалися приховати свою діяльність від росіян, проте, з часом, ця інформація стала явною. Групу з 13 опікунів співробітники ФБС допитували понад 12 годин в одному з московських аеропортів, не надаючи їжі й води. Одна літня жінка не витримала знущань і раптово померла. Представникам Save Ukraine довелось шукати спосіб повідомити про це онуку, що чекала на бабусю. Згодом вони знайшли іншу людину, яка поїхала по дитину, проте її місцеперебування змінили й відмовились надати інформацію. Пошуки тривають досі.

Одна з мам під час допиту згадала організацію, що допомагала їй. Після чого росіяни зробили пропагандистський сюжет про «бізнес з вивезення дітей», який нібито організувала Save Ukraine. Мовляв, СБУ наймає організацію, щоб купувати інтерв’ю у батьків та очорнити Росію. У сюжеті пропагандисти заявили, що українських дітей нібито продають в європейські бездітні сім’ї, або вони стають жертвами педофілів чи чорних трансплантологів.

Після того випадку Save Ukraine також відмовилась від групових поїздок і почала працювати з сім’ями індивідуально. Вони так само ретельно готують опікунів до поїздки, перевіряючи телефони на предмет будь-яких проукраїнських згадок, оглядаючи татуювання на тілі, проговорюючи правила безпеки, щоб у росіян не було підстав затримати і депортувати опікунів. Проте ситуації бувають різними. Так, за словами представниці Save Ukraine Мирослави Харченко, одного разу маму, яка поїхала на тимчасово окуповану Херсонщину, спочатку допустили до дитини, а потім добу допитували у відділку поліції. Наступного дня їй зав’язали очі та вивезли до в’язниці, де годинами допитували та перевіряли за допомогою детектора брехні, в той час, як дитина не знала, куди поділась мама. Під час допиту російський спецслужбіст показав жінці фотографію співробітниці Save Ukraine, зроблену таємно у громадському транспорті. Це дає підстави Save Ukraine побоюватись, що ФСБ має досьє чи не на всіх представників організації.

Save Ukraine документує свідчення законних представників про обставини депортації (один вид злочину). Після повернення організація розмовляє з дитиною, якщо вік дозволяє, та документує її свідчення про перешкоджання репатріації та спроби знищення української ідентичності (інший вид злочину, який і дає підстави говорити про геноцидний характер російської політики). Ці свідчення, зібрані і опрацьовані разом з правоохоронними органами України, передають у Міжнародний кримінальний суд.

Зусиллями Save Ukraine додому повернулися вже 223 дитини. Допомогти можна тут.

Перспективи повернень та посилення тиску

Дар’я Касьянова наголошує, що, на жаль, Україна не перша і не остання держава, яка стикається з проблемою примусового переміщення дітей під час війни. У цьому, на її думку, полягає прогалина сучасного міжнародного гуманітарного права, яке варто вдосконалити. Касьянова активно адвокатує тему повернення українських дітей на міжнародному рівні. Вона переконана, що європейські партнери добре розуміють масштаб проблеми і вважають депортацію українських дітей і події на тимчасово окупованих територіях злочином і геноцидом, тому пропонують свою допомогу. Проте темпи повернень та цілеспрямована політика держави-агресора на всіх рівнях вимагають збільшити зусилля на міжнародному рівні та сильніше тиснути на Росію, щоб якнайшвидше повернути всіх українських дітей додому.