Історія Анни Янко з села Ягідне Чернігівської області

Анна Янко — одна з тих, кого під час окупації села Ягідне на Чернігівщині росіяни на місяць закрили у підвалі місцевої школи.

24 лютого Анна та її батьки виїхали з Чернігова і поїхали до бабусі до Ягідного. А 3 березня у село зайшли російські війська. В селі одразу зник зв'язок, колона ворожої техніки поїхала трасою Чернігів-Київ. Потім почалися вуличні бої, обстріли.

Російські військові двічі просили сім'ю піти у підвал школи, але Анна та її рідні відмовлялися й залишалися вдома. Зрештою до них прийшли буряти на підпитку, почали перезаряджати автомати і сказали, що в родини Анни є 5 хвилин на те, щоб зібрати речі й піти до школи.

До школи вони йшли пішки, окупанти підштовхували їх, щоб швидше йшли, направляли автомати. У шкільному підвалі в родини забрали телефони й розбили їх. Коли Анна зайшла в підвал, там вже неможливо було пройти, люди спали просто на підлозі.

8 березня жінкам дозволили сходити додому, щоб взяли необхідні речі, нормально поїсти. Та брати вдома було вже нічого, адже окупанти там мародерили. Мешканці Ягідного жили в шкільному підвалі упродовж місяця, іноді їх випускали на вулицю, а часом тримали закритими по декілька днів. Люди просилися до туалету, стукали у двері, та випускали їх не завжди.

Сама Анна за час перебування у підвалі не постраждала. Однак з її батьками, які відпросилися піти жити додому, росіяни поводилися жорстоко. Її маму за волосся тягнули гвалтувати до сусіднього будинку, а тата били постійно прикладами. Деяких людей, каже Анна, окупанти виводили з підвалу, забирали до себе і там знущалися.

Протягом вимушеного перебування у шкільному підвалі люди харчувалися погано. Якийсь час чоловікам дозволяли ходити в село набирати воду, однак потім заборонили. Бурятам, які жили в будинках у селі, це не подобалося. Вони постійно залякували місцевих та вели себе неадекватно. Часом вони напивалися і стріляли один в одного.

Мешканці Ягідного організували польову кухню й готували їсти під обстрілами. Дітям варили манну кашу. Поки в селі ще були корови, люди ходили доїти їх, приносили молоко. Потім корів убили, деякі на мінах підривалися, тоді люди змушені були просити у росіян згущене молоко, щоб варити дітям.

“Одного разу російські військові дали нам макарони: усі в солярці, їсти це було неможливо. Вівсяну кашу дали таку, що у всіх діарея почалася”, — згадує Анна, — “А на вулицю вони нас не випускали. Ми з шостої ранку стояли, стукали. До туалету на відра ходили. Там три відра стояло. На 360 осіб 3 відра — це взагалі нічого”.

Анна також розповіла, як російські військові вбили її сусіда. Коли окупанти зайшли в село, він вийшов у власний двір і сказав: “Навіщо ви сюди прийшли? Слава Україні!” За це його застрелили одразу.

Люди похилого віку помирали у самому підвалі від задухи, нестачі їжі та ліків. Мешканці Ягідного складали їхні трупи й просили росіян дозволити вийти, щоб поховати померлих на кладовищі. Росіяни спочатку дозволили, а потім обстріляли кладовище.

Анна Янко розповіла, що тих мешканців села, хто не подобався окупантам одразу, вони повбивали у перші ж дні окупації. Інші помирали своєю смертю. Було й таке, що людину забирали з підвалу, і потім вона десь зникала. Чи цих людей вбивали, чи траплялося щось інше, ніхто не знає.

Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.