Історія Ігоря Непевного з Мощуна

35-річний Ігор разом з дружиною, двома дітьми та дідусем живуть у Мощуні 8 років. Чоловік займається будівництвом, їздить на роботу до Києва та Ірпеня.

“Ми не думали, що буде війна. Лише коли почули 24-го вибухи, тоді вже все зрозуміли. Ми сподівалися, що росіяни сюди не зайдуть. 24-го, коли все почалося, багато людей повернулося до нас із Києва. Думали, що тут безпечніше. А виявилося, що тут небезпечно”, - згадує Ігор.

24 лютого найстрашнішим для родини Ігоря було побачити російські гелікоптери. Ігор нарахував їх близько 56 штук, і летіли вони дуже низько над будинками. Вони летіли до Гостомеля, щоб бомбити аеропорт. Також чоловік бачив два винищувача СУ, які літали над Гостомелем та Бучею. Однак спершу він думав, що це українські літаки. А потім у телефонній розмові кум Ігоря сказав йому, що це російські, і щоб родина тікала звідти.

26 лютого згоріла хата Ігоревого дядька Миколи. Скоріш за все її підбили з БМП. Оскільки будинок був дерев’яний, то він спалахнув одразу. Того дня було прострелено багато дахів, а в полі від прильоту стояв великий стовп диму.

28 лютого Ігор відвіз жінку, дітей та дідуся до Пущі-Водиці в бомбосховище школи. Сам він повернувся, щоб купити цигарки українським військовим (вони попросили його про це). У той день в Мощуні горіло три хати, багато стріляли, літали снаряди.

3 березня українські військові попросили всіх мешканців села швидко евакуюватися, тому що “буде пекло”. Ігор з родиною виїхали на Хмельниччину.

14 квітня Ігор повернувся додому сам, бо дізнався про мародерства в селі та хотів пересвідчитися, чи не розграбували його дім. Приїхавши, чоловік провів вдома декілька днів та заховав усі цінні речі, які залишилися. Ігор зрозумів, що російські військові були на його подвір'ї та в підвалі. Він знайшов російські бронежилети та елементи військового розвантаження. Росіяни вкрали в Ігоря електробайк із зарядкою та безперебійник. В Ігоревих сусідів вони також багато чого вкрали.

Будинок Ігоря був пошкоджений внаслідок артилерійських обстрілів, стіни і дах розвалені. Оскільки чоловік за фахом будівельник, він планує відбудовувати дім самотужки.

Діти та дружина Ігоря повернулися до Мощуна у травні. З того часу родина живе вдома. Спершу декілька днів вони мешкали у сусіда, адже його хата була цілішою. А потім вони все прибрали та повернулись до себе.

Ігор розповідає, що в Мощуні зруйновано приблизно 80% будинків. Російські військові вбили багато людей. “У нас тут дідусь Олексій був... Він тут залишився і загинув. Або його вбили. Ніхто точно не знає. Він тут ходив увесь час, і ніхто його не встиг забрати”, - ділиться Ігор.

Ігор також розповів, що неушкодженими залишились насамперед ті будинки, де мешкали росіяни. В хаті друзів Ігоря вони залишили після себе страшенний безлад, а замість унітазу чомусь ходили в туалет у ванну. В будинку Ігоревого сусіда росіяни закололи порося. Коли сусід повернувся додому після звільнення села, всюди були калюжі крові, лежала голова і шкіра від свині.

Після повномасштабного вторгнення ставлення Ігоря до росіян змінилося кардинально: “Вони думали, що ми живемо гірше за них? Навпаки: коли вони прийшли сюди, то побачили, що у кожного своя хата. Скрізь порядок. Ставлення до них таке: побачу — битиму. Тому що вони, наволочі, таке наробили, звільнили… Від чого ви нас звільнили? Від хати, яку зруйнували?”

Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.