Історія Катерини Гуріної з Харкова, квартира якої згоріла внаслідок влучання російської ракети

До 24 лютого 21-річна Катерина Гуріна багато навчалася, мала закінчувати бакалаврат і працювала графічним дизайнером в агентстві з нерухомості. Майже все своє життя дівчина з батьками та собакою прожила на Північній Салтівці.

Катерина дуже любила свій район. “На вулицях завжди було багато сімей із дітьми, із собаками, мені подобалося жити далеко від центру, ніби ми маємо своє маленьке місто всередині великого міста”, — говорить дівчина.

У ніч з 23 на 24 лютого Катерині наснилася війна, а зранку вона вже прокинулась у війні. Всі машини сигналили та блимали фарами, було чути вибухи. “Я зайшла на кухню, а там мої батьки дивились у вікно. Це нагадало мені сцену з серіалу “Чорнобиль”, коли люди стояли на мосту та дивилися на реактор, що палає. Ми не знали, що ми будемо робити”, — згадує Катерина.

Сім’я Катерини вирішила, що найбезпечнішим місцем їхньої квартири є ванна. Там вони і ховалися під час обстрілів. Більшість сусідів спускалися в підвал, однак там було дуже холодно, він не був облаштований, як бомбосховище, у ньому було мало місця.

Уже на другий день повномасштабного вторгнення росіяни влучили в будинок однокласника Катерини і в квартиру друга її тата, а потім — у багатоповерхівку на їхній вулиці.

1 березня батьки Катерини пішли в магазин, а вона залишилася одна з собакою у ванній і почула неймовірно гучний вибух. Дівчина сиділа на підлозі й думала, що це кінець її життя.

У цей час їй зателефонувала подруга зі словами: “Катю, у вас горить будинок”. Снаряд влучив у сусідній під’їзд, на сьомий чи восьмий поверх. Цього дня Катерина з батьками багато думали про евакуацію, але не наважилися. Думали, що другий раз вже не прилетить. Прилетіло.

4 березня російська артилерія нещадно обстрілювала Північну Салтівку. Мама Катерини працювала в продуктовому магазині. У момент, коли туди прилетів снаряд, вона стояла за касовим апаратом. Снаряд вбив чоловіка, який стояв поруч. В одну мить його просто розчавило, а мама Катерини сховалася під стіл. Їй довелося сидіти поруч із трупом і чекати, коли обстріл закінчиться. Потім вона побігла додому, а довкола горіли будинки, дроти були обірвані, на вулиці лежали трупи.

Саме тоді родина вирішила виїжджати з Харкова. Вони поїхали до бабусі та дідуся Катерини, в місто Люботин Харківської області.

“Я була дуже щаслива, що ми виїхали з-під обстрілів, але почуття безпеки не було надто тривалим. Увечері 9 березня, коли всі спали, я почула звук авіації, взяла собаку на руки і вибігла в коридор. Я кричала, намагаючись розбудити мою родину, і цієї миті я почула дуже гучний вибух, усе затремтіло, вилетіли вікна”, — поділилась Катерина. Коли тато Катерини вийшов перевірити, що сталося, він побачив два снаряди на дворі, у метрі від стіни, біля якої в момент вибуху була дівчина. Після цього в Катерини був дуже пригнічений емоційний стан, снилися страшні сни. Тоді батьки порадили дівчині виїхати за кордон. Катерина виїхала, а її батьки залишилися у Люботині.

Тим часом Росія продовжувала бомбити Харків. У ніч з 9 на 10 квітня ракета знищила квартиру Катерини. Коли дівчина вже була за кордоном, мама надіслала їй відео зі словами: “Усе, Катю, немає в нас більше квартири”. На відео перехожий знімав її дім.

Після повномасштабного вторгнення Катерина кардинально змінила своє ставлення до росіян. “Коли розпочалась війна на Сході України та окупація Криму, мені було 13 років. Тоді я думала, що це Путін винен, а серед росіян є нормальні люди. У мене навіть три подруги звідти було. Коли прилетіло в мій будинок 1 березня, вони нічого не написали, хоча бачили дописи про це в соціальних мережах. Тоді я зрозуміла, що жодних хороших росіян не буває. Вони всі несуть відповідальність. На жаль, для цього розуміння знадобилася ракета у моєму будинку”, — говорить дівчина.

Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.