Історія Клігунової Тетяни, яка разом з сім’єю пережила окупацію Бородянки
АВТОР:
Мешканка Бородянки Тетяна Клігунова разом зі своєю родиною пережила окупацію селища. Їй доводилося спілкуватися з російськими військовими та ховати сусідів просто на городі. Вона зізнається, що рятувалась побутовими справами, а її чоловік примудрився зробити пральну машинку, яка працювала без електрики.
23 лютого Тетяна обговорювала з подругою ймовірність великої війни. Тоді жінка не могла в таке повірити. Та наступного дня вона увімкнула телевізор і почула, що бомблять Київ. А потім спалахнула нафтобаза в Бородянці. Згодом в селище зайшли російські військові.
В будинку Тетяни під час окупації жило дев’ятеро людей: вона, її чоловік, донька, зять, сваха, сват, двоє онуків і племінник. Тетянин сват спершу залишався в себе вдома, проте до нього прийшли російські військові та вигнали його. У нього на городі вони вирили траншею і поставили зенітку.
Росіяни приходили й до Тетяни, розпитували її, де живуть українські поліціянти та військові. Однак жінка відповідала, що це мирна вулиця і тут живуть лише пенсіонери.
Щоранку вулицею, на якій жила родина Тетяни Клігунової, їздили російські БТРи. Там сиділо повно російських солдатів з автоматами. Щоранку та щовечора росіяни обходили вулиці Бородянки, тож місцевим було дуже страшно, люди намагалися нікуди не виходити з дому.
«Я онукам казала: “Хлопці, не лізьте, звідки ми знаємо, що у них там у голові. Він зараз візьме і вистрелить, їм же нудно”», — пригадує Тетяна. Також жінка розповіла, що російські військові за тиждень випили всю горілку з місцевих магазинів. А потім бігали і стріляли навмання.
Тетяна бачила сяйво зі сторони Бучі та Ірпеня. Вона розуміла, що там точаться страшні бої. В ці моменти сім'я Тетяни спускалася у підвал.
Тетяна та її рідні зібрали свої речі, документи та гроші, однак виїхати з Бородянки не змогли. Вони не встигли заправити авто до моменту, коли російські окупанти оточили селище.
Коли росіяни починали бомбити Бородянку, Тетяна відволікалась роботою. Вона прибирала, варила їсти. А її чоловік взагалі змайстрував зі старої пральної машини нову, яка могла працювати без електрики. Потрібно було тільки безперервно крутити ручку. Після того, як на Бородянку скинули вісім ракет, в селищі повністю зникло світло.
На власному городі Тетяна із зятем організували “морг”. Вони зносили з ближніх подвір’їв та вулиць загиблих сусідів, щоб потім їх змогли поховати. Та деяких людей, за словами Тетяни, не поховати вже ніколи. Коли в один з будинків у Бородянці влучила авіабомба, його мешканців потім просто не знайшли. Їх рознесло вщент.
На щастя, будинок Тетяни вцілів. Постраждали тільки гараж, курник та літня кухня. Жінка бачила, як російські солдати грабували сусідні хати: «Я виходила якось, дивлюся, під’їжджає фура. Вони речі носять, носять. Завантажили, поїхали. І це скрізь. Потім знову під’їжджає фура, знову завантажують».
На думку Тетяни, росіяни — не люди. Після повномасштабного вторгнення для неї вони просто перестали існувати.
Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.
These pictures are created by artificial intelligence. They are NOT real. They are illustrations of the stories we tell. Most of these stories could not have been fixed by the camera. At the same time, there is documentary work by hundreds of Ukrainian and international photographers who produce real, and so much painful, documentation of this war. Check photographs by Oleksandr Glyadelov, Maksym Dondiuk, Mstyslav Chernov and Yevhen Malolietka, Andriy Dubchak, Yulia Kochetova, and many others.