Історія Лариси Тищенко, яка пережила окупацію Бородянки, Київська область

Лариса Тищенко народилась і все життя прожила в Бородянці. 1 березня 2022 року її квартира була знищена внаслідок російського авіаудару.

Лариса згадує, як 26 лютого російські війська намагалися прорватися до центру Бородянки, але тоді місцева Тероборона не дала їм цього зробити. А вже 27 лютого росіяни повернулися, їхні танки зайшли в центр Бородянки, обстрілюючи все навкруги. Стріляли по житлових будинках. Внаслідок влучання у приватний будинок загинула сім’я — п’ять осіб.

“На російських БТРах сиділи солдати та стріляли просто по цивільних, які не встигли втекти з вулиці. Їх просто розстрілювали. Усі дні, починаючи з 27 лютого, ми вимушені були сидіти у підвалі нашого п’ятиповерхового будинку. Вночі ми ще могли піднятися до себе у квартири переночувати, їсти зварити, тому що був газ. Але 1 березня окупанти вперше обстріляли Бородянку з літаків”, - розповідає Лариса Тищенко.

Спершу вони розбомбили два будинки на в’їзді до Бородянки. Лариса тоді сиділа в підвалі, була така ударна хвиля, що людей кидало об стіни.

“Увечері все стихло, тож ми вирішили, що можна вийти хоча б приготувати їсти. Також ми стали виносити речі, які були необхідні, аби переночувати у підвалі. Я була у квартирі, нагріла чайник, підготувалася, одягалася в коридорі, аж раптом почула гул літака. Я одразу зрозуміла, що цей звук доноситься з боку річки Здвиж, і літак заходить прямо на нас. Я просто влипла в стіну, ховатися було нікуди, вийти з квартири я вже не встигала й просто чекала. Далі пам’ятаю удар: усе в диму і такому пилу, що не можна було дихати. Я зрозуміла, що жива, але мене привалило шафою. У цей момент я почула другий захід літака. Він ішов з іншого боку, розвернувся і заходив знову на будинок”, - переказує Лариса деталі того страшного дня.

Вийти з квартири через двері жінка не могла, адже кімната була заблокована. Незабаром на місце прибігли хлопці з Тероборони й порадили Ларисі пробратися крізь завали до сусіднього під’їзду та спробувати спуститися сходами, які там вціліли. Жінка так і зробила та, на щастя, врятувалася.

Про багатьох людей, які в момент авіаудару були в квартирах, досі нічого не відомо, навіть не знайшли фрагментів тіл. “Це дуже страшно, це важко пережити. Особисто я втратила все: майно, квартиру, документи, навіть жодної фотографії не залишилося. Відновити минуле життя практично неможливо”, - говорить Лариса.

Лариса переконана, що росіяни скидали бомби на житлові будинки навмисне, адже окрім багатоквартирних будинків та дитячого садка в місці, яке вони атакували, більше нічого не було.

У наступні дні Лариса Тищенко ховалася в підвалі сусідки Марії. Увесь цей час Бородянкою йшли колони російської техніки. Очевидно, ворожі військові для того й влаштували ці бомбардування, аби Тероборона не стріляла по їхній техніці та не заважала захоплювати селище.

Трохи згодом Лариса додзвонилася синові та сказала, що жива. Її діти вже думали, що її не стало. Лариса попросила сина забрати її з Бородянки. Тож коли колони російської техніки перестали їхати, її син приїхав та відвіз Ларису у приватний сектор на околиці Бородянки. Там Лариса разом зі своїми сватами кілька днів ховалися у підвалі.

6 березня, коли повідомили, що росіяни почали бомбити мости, Лариса з родичами виїхали з Бородянки. Вони їхали через усю Україну, ночували всюди, де зупинялися: у дитячих садочках, санаторіях, потім жили на Закарпатті, а після цього поїхали до знайомих у недобудований будинок у Жмеринці. Там Лариса з дітьми була в евакуації до травня.

24 лютого, в перший день війни, Лариса просила своїх дітей приїхати з Києва до Бородянки. “Дякувати Богу, що вони не поїхали, адже їхня кімната у цій квартирі в Бородянці зруйнована бомбою вщент, це була б їхня могила”, - розповідає Лариса.

“У моєї однокласниці, Тані Лихно, чоловіка застрелили на вулиці. Він ішов вулицею. Попросив у російських постових закурити. Вони дали йому закурити, він розвернувся, а вони йому просто в спину вистрелили. Він пролежав до ночі, навіть підвівся, самотужки дійшов додому, але до ранку помер”, - розповіла Лариса.

Люди, які весь час залишалися в окупації, розказали Ларисі, що в російських снайперів була така розвага: щодня вони приїжджали до одного з будинків у Бородянці, піднімалися на дах і вели звідти вогонь по цивільних, стріляли під ноги.

Зараз Лариса Тищенко мешкає в квартирі своєї мами в Бородянці. Жінка щаслива, що вона та її рідні живі. Втрата квартири та такі незручності, як відключення світла — не найстрашніше.

Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.