Історія Олени Пашиніної, яка евакуювалась із Харкова з двома маленькими дітьми

У березні 2022 року 29-річна Олена Пашиніна була змушена виїжджати з Харкова з двома доньками: 5-річною Лерою і 4-місячною Сонею. Чоловік Олени Владислав служить у лавах ЗСУ.

До повномасштабного російського вторгення родина жила щасливо: їздила на відпочинок, придбала й ремонтувала новий дім. Старша дочка ходила в дитсадок та на різні гуртки. В родини Пашиніних була також собака, яку, на жаль, Олені довелося залишити в добрих людей у Полтаві, оскільки їхати за кордон з двома дітьми та собакою жінці було б дуже важко.

Увечері 23 лютого Олена з чоловіком розмовляли про ситуацію, яка розгортається в країні. Враховуючи те, що Владислав служить за контрактом у ЗСУ, він сказав Олені, що «завтра в садок ти ведеш малу сама, тому що я переходжу на казармовий режим».

Жінка обурювалася, адже їй було важко відводити старшу доньку в садок разом з немовлям. Для цього потрібно було докладати багато зусиль. Тоді Олена не вірила в серйозність російського вторгнення.

Олена намагалася довести своєму чоловікові, що погрози російського президента – це якесь марення, що Україна – країна-панікер, що нічого такого не буде, адже в 21 столітті все можна вирішити словами. На що Владислав сказав: «Так, добре, я сподіваюся, що ти маєш рацію, але, будь ласка, збери валізу».

Вранці 24 лютого Олена з чоловіком прокинулися від вибухів та від телефонного дзвінка. Подзвонив батько чоловіка й повідомив, що бомблять Салтівку. Олена побігла будити старшу доньку та почала збирати речі.

Потім Владиславу зателефонували з роботи й викликали на службу. Олена залишилася вдома сама з двома дітьми. Аби їм не було так страшно, до них приїхала свекруха Олени зі своєю сестрою.

Спочатку родина не спускалася у підвал. Хоч вони й чули залпи Градів, однак сиділи вдома. Та коли на третій день повномасштабної війни вони почули звук літаків, стало значно страшніше. Тоді Олена та її рідні почали ховатися в підвалі, хоча він був дуже холодний та непристосований для життя.

“На шостий день війни я зрозуміла, що бути вдома – максимально небезпечно. Я зрозуміла, що я і мої діти можемо не прокинутися. Цього дня мій чоловік на хвилинку заїхав додому, тому що волонтери разом із Територіальною Обороною розвозили памперси всім, хто потребує, і ми потрапили в це число. Ми були на кухні, і я почула дикий крик «Лягай!!!». Так ми познайомилися із «сушкою»”, – розповіла Олена.

«Сушка» – це винищувач, і він летів прямо над будинком Олени. Зі страху родина заметалася по будинку й заховалась під столом. “Це був такий пекельний гул, такий несамовитий звук цього літака, що ми обійнялися, і кожен залишив слід один у одного на руці, настільки ми вчепилися одне в одного. Але потім ми вилізли, чоловік пояснив, що це таке, і ми вже зрозуміли, що війна не буде такою, як раніше, вона набула інших кольорів”, – говорить жінка.

Коли Олена з дітьми вкотре ховалась у підвалі під час обстрілів, коли від гулу літака вона плакалась і тряслася, жінка зрозуміла, що потрібно виїжджати з Харкова. Свекруха її тоді не підтримувала, адже вважала, що їхати містом під артобстрілом – це самогубство. Тоді вже почастішали випадки, коли люди гинули, просто намагаючись врятуватися.

“Я ніколи не вважала себе сильною людиною, але тут я побачила, що в мене є мета. Я вилізла з підвалу і почала дізнаватися у знайомих, хто як може допомогти. На щастя, у мене дуже велике коло спілкування: мені на шляху з України до Німеччини дуже сильно допомагали люди”, – ділиться Олена Пашиніна.

Спершу Олена з доньками приїхала до Полтави, до знайомої, з якою вони колись навчалися в університеті. Туди їх відвіз волонтер Дмитро, який допомагав чоловіку Олени в Теробороні. Виїжджаючи з Харкова, жінка бачила численні руйнування міста. Тоді її захлестнуло почуття ненависті й безвиході. Замість звичних двох годин до Полтави родина добиралась 15 годин.

У Полтаві Олена вирішила, що задля безпеки дітей слід виїжджати за кордон. До угорського кордону вони разом з іншими сім’ями добиралися чотири доби. Звідти Олена з доньками дісталась Мюнхена, де на них вже чекала подруга Ольга.

В Мюнхені, вдома в Ольги, Олена провела два дні, та зрештою осесилась в місті Бат-Тельц. Німецька сім'я стоматологів, у яких є своя клініка, запропонувала Олені з дітьми розміститись у штаб-кімнатці при їхній клініці. Жінка погодилась.

Олена щиро вдячна волонтерам та добрим людям, які допомагали їй на шляху евакуації за кордон та забезпечили всім необхідним в Німеччині. Зараз жінка працює з психологом та мріє повернутися в рідний Харків. Чоловік Олени Владислав був поранений на війні та зараз проходить лікування.

Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.