Історія Сергія Дубінського з Ізюма, який пережив окупацію рідного міста
АВТОР:
Сергій Дубінський, корінний мешканець міста Ізюм Харківської області, з дитинства має проблеми зі здоров’ям, є людиною з інвалідністю. Отримував соціальне забезпечення, працював охоронцем спорткомплексу. Грошей йому вистачало, аби підтримувати хвору маму й себе.
14 липня 2022 року об 11:00 чоловік повертався додому з базару. На цей час Ізюм вже був окупований армією РФ. Незважаючи на це, російські військові хотіли максимально зруйнувати місто й продовжували його періодично обстрілювати.
За день до цього батько дружини Сергія постраждав від міни-пелюстки. Ними ворожа авіація засіяла майже третину центральної частини міста та прилеглі райони. На щастя, чоловік вижив, але отримав поранення в ногу.
Перебувати на вулиці, вдома й навіть в укриттях було небезпечно. Але Сергій мав дістатися до старенької мами, яка на нього чекала.
Перший вибух прогримів досить далеко й не зачепив чоловіка. Але потім посипалися касети, засоби ураження, що можуть містити до кількасот бойових елементів. Від вибухової хвилі Сергій впав на землю. Піднятися на ноги він вже не зміг — уламки снарядів пошкодили стегно лівої ноги. Але він знайшов сили пересуватися на ліктях та одному коліні до найближчих будинків.
Біля першого під’їзду йому допомогли люди — напоїли, перев’язали чим могли, обробили рани. Після закінчення обстрілу Сергія забрала автівка швидкої медичної допомоги, українські медики навіть в окупації продовжували рятувати життя всіх постраждалих. Загалом тоді постраждало щонайменше 14 людей. Про загиблих не відомо.
“Вони робили це навмисно: обстрілювали управління освіти, дитсадки, школи, пенсійний фонд тощо. Це були саме російські війська, хоч вони й стояли в місті вже давно. Вони просто розважалися, коли руйнували стародавні будівлі”, — переконаний Сергій.
В центральній районній лікарні медики обробили поранення, зробили рентген. Сергію надали інвалідний візок, на якому він і добрався, нарешті, до своєї мами. Потім сусіди, у яких було авто, підвозили його до медичного пункту на перев’язку. Рана загоїлася, але пошкодженим залишився нерв.
“В окупації не було потрібних медикаментів. Активно лікуватися я почав лише після звільнення міста ЗСУ, коли до лікарні привезли необхідне обладнання, ліки, повернулися медики-спеціалісти”, — розповів Сергій .
Сергій також додав, що для того, щоб розповісти про увесь жах, що коїли росіяни в Ізюмі, знадобиться декілька діб, а забути про це неможливо.
Зараз чоловік живе в приватному будинку з мамою. У них у дворі є троє собак. Проблеми зі зв'язком, відсутність електрики, холод спонукають людей ставати більш стійкими, вимагають постійного пошуку матеріалів для утеплення, базових засобів гігієни та їжі. Але люди вірять у краще й дуже радіють звільненню міста Збройними Силами України.
Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами в межах глобальної ініціативи T4P (Трибунал для Путіна).
These pictures are created by artificial intelligence. They are NOT real. They are illustrations of the stories we tell. Most of these stories could not have been fixed by the camera. At the same time, there is documentary work by hundreds of Ukrainian and international photographers who produce real, and so much painful, documentation of this war. Check photographs by Oleksandr Glyadelov, Maksym Dondiuk, Mstyslav Chernov and Yevhen Malolietka, Andriy Dubchak, Yulia Kochetova, and many others.