Історія Валентини Бондаренко з Краматорська, яка змушена була покинути рідне місто через російське вторгнення

З війною Валентина Бондаренко добре знайома ще з 2014 року, з початку бойових дій на сході України. Саме тоді вона дізналась, що таке ракети, Гради та автоматні черги. Через ці події тоді жінка пережила інсульт.

У лютому 2022 року війна повернулась у Краматорськ знову. У день повномасштабного вторгнення сусіди Валентини зібралися біля під’їзду та почали обговорювати, що робити.

Оскільки Валентині з чоловіком їхати було нікуди, вони почали облаштовувати підвал неподалік. Молоді хлопці допомогли прибрати підвал і принесли туди стелажі. В пилюці та холоді Валентині з чоловіком довелося спати на цих стелажах під час обстрілів міста. Щодня по декілька разів вони змушені були бігати в підвал зі своєї квартири на четвертому поверсі.

Дуже швидко в Краматорську зачинись майже всі магазини. У Будинку торгівлі працював лише один відділ: з хлібом та цукром. Валентина завчасно запаслася м’ясом, тож вони з чоловіком їли його, допоки не виїхали з міста.

Потроху люди почали залишати Краматорськ, на вулицях майже нікого не було. Одного дня Валентині стало настільки самотньо й страшно, що вона переконала чоловіка в необхідності їхати.

“Ми покидали речі, якийсь одяг і вискочили на вулицю. Дивимося, вдалині машина біля підвалу. Я кричу: “Зупиніться, почекайте!” — “Що ви хотіли?” — “Відвезіть нас, будь ласка, на вокзал”. — “Ви що, не чуєте, яка сирена? Ні!” Але з Божою допомогою він нас відвіз”, — згадує Валентина день свого від’їзду.

На вокзалі був величезний натовп людей. Валентині та її чоловікові було все одно, в який потяг сідати, адже родичів чи знайомих у них не було ніде. Коли вже почало сутеніти, завила сирена повітряної тривоги. Люди кинулися, щоб якнайшвидше сховатися у будівлі вокзалу. “І цей натовп як придавив нас! Я вже сумки кинула, думала, що не виживу…”— розповіла Валентина.

Пізніше волонтер відвів Валентину з чоловіком на посадку в поїзд. Люди зайшли у вагони та ввімкнули ліхтарики. Весь час вони їхали в темряві, з міркувань безпеки вмикати світло не дозволялось. Їхали вони дуже повільно, час від часу зупиняючись і довго стоячи десь посеред поля.

Коли переповнений потяг зупинився в Лозовій, у двері почали стукати люди і благати забрати їх. Там були й сім’ї з дітьми. Хоч місця в потязі було дуже мало, цих людей забрали. Потім вони розповіли, що ховалися під містом від бомбардування, а коли побачили потяг, швидо побігли й почали його зупиняти.

Валентина Бондаренко розповіла, що росіяни щодня обстрілювали заводи Краматорська, школи, інтернат, лікарню. “Думаю, що вони всю інфраструктуру знищили. Мені здається, там вже нема куди стріляти. А зараз вони почали навколо міста по селищах гатити”, — говорить жінка.

Знайома Валентини з Краматорська на власні очі бачила страшну картину: йшла жінка з донькою, дівчинці відірвало голову. Те саме, за словами Валентини, було і в 2014 році. З гаража йшли два чоловіки, два друга, і одному голову знесло. Такими є жахливі реалії російського вторгнення.

Через бомбардування нині біля будинка Валентини утворилась величезна яма. Жінка не знає, що з її домом та не впевнена, чи буде їй куди повертатися після перемоги.

Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.