Історія Віталія Лисого з Бородянки Київської області, який пережив окупацію селища

У перший день війни Віталію подзвонила мати, яка працює консьєржкою в Києві, і сказала, що не може виїхати зі столиці. Віталій поїхав за нею, а коли вони поверталися близько шостої вечора, вже було чути вибухи в районі Гостомеля. У самій Бородянці ще було тихо.

За декілька днів окружною дорогою та центром Бородянки почало їхати багато російської військової техніки. Далі почалися авіаудари, тож дружина, мати та син Віталія переїхали до його тестя в сусіднє село.

Оскільки Віталій мешкає в приватному будинку, людей з дітьми з багатоповерхівок він забрав до себе у підвал. Згодом їх вдалося евакуювати з Бородянки. Сам Віталій залишався в селищі протягом усієї окупації.

Уперше російські окупанти зайшли додому до Віталія, щоб перевірити документи. Вони тоді особливо до чоловіка не чіплялися, лише оглянули дім і сказали почепити на будинок білу ганчірку і написати на паркані “Тут живуть люди”.

15 березня російські військові знову прийшли до Віталія і почали запитувати про місцеву самооборону, про те, де вони брали боєприпаси. Росіяни ретельно обшукали хату Віталія, сарай, льох. Усе перевернули. А 16 березня Віталія силоміць забрали з дому.

Чоловіка завезли невідомо куди (окупанти одягли на голову Віталія чорний пакет) і дві з половиною доби протримали в якомусь гаражі. Закованого в кайданки Віталія прив’язали скотчем до стільця та почали стріляти між ногами та біля вух, били ногами та шокером. Найстрашніше для Віталія було, коли російські загарбники одягали йому пакет на голову та затягували шнурок на шиї.

Після катувань знесиленого Віталія посадили в машину і відвезли назад у село. Його висадили в місці, яке він знав, тож пішов звідти в напрямку дому. Звісно, Віталію було важко рухатися після майже трьох діб на стільці в тому гаражі, та він все ж дістався дому.

Дорогою він бачив, як російські військові, чи то п’яні, чи то під наркотиками гасали селом на машинах і мотоциклах, поводилися неадекватно. Коли Віталій прийшов додому, то побачив, що двері будинку прострелені, вікно прострелене, бойлер прострелений, а в його автівці порізали гуму на колесах. Потім чоловік помітив, що окупанти забрали його мобільний телефон, вкрали тонометри, флешки, простирадла, різні інструменти з гаража.

Внаслідок російських бомбардувань в Бородянці загинуло багато людей. У Віталія, зокрема, загинуло 4 товариша. Також Віталій розповів про хлопця, який просто їхав велосипедом додому, і його вбили. Вбили й прикопали. У кінці вулиці, на якій мешкає Віталій, чоловіка застрелили через те, що вийшов на вулицю після 22:00.

До 24 лютого Віталій не вірив,що почнеться така страшна повномасштабна війна. Навіть коли поблизу вже йшли колони російської техніки, йому все одно у це не вірилось.

Нині ж Віталій ненавидить росіян: “Навіть пісні їхні не можу слухати. Вони для мене нелюди. За що вони таке зробили в Бучі, Ірпені… За що? Скільки людей повбивали? За що? За того придуркуватого Путіна?”

Матеріал створено на основі свідчень, зібраних документаторами Харківської правозахисної групи.